Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Ангели, люди, Тунгуські метеорити
Random
До зимових свят в Україні вийшов друком збірник оповідань «13 різдвяних історій», написаних популярними сучасними авторами. Книжка, що на позір видається просто вдалим комерційним проектом, насправді фіксує кілька важливих речей. Найперше – спробу реактуалізувати в українській літературі забуту традицію святочних історій для дорослого читача.
 
Книжку відкриває оповідання відомої нині в Україні християнської авторки. «Різдвом брата Заїки» Дзвінка Матіяш задає тон ще як мінімум трьом оповіданням збірника, пропонуючи Різдво в стилі наїв. Авторка повертається до класичного образу юродивого. Показово, що це юродство не обране, як форма подвижництва у православній традиції, а цілком природне. «Напівангельський» стан, що засвідчує смиренне змаління у францисканському дусі, буквалізовану розгубленість розуму перед величчю преображенного Божого світу.
 
Підхоплює естафету Костянтин Москалець. У не менш сентиментальному ключі він так само звертається до маргінального образу. Позірна убогість героїні – старої діви, сільської дивачки – має потужне символічне навантаження у маріологічному ключі та легку месіанську нотку. Власне, не діва, а відблиск Діви, що так само змаліло свідчить про «незнане золото» небесного Вифлеєму та потерпає над героєм, який має пройти свою Віа Долороза. Напрочуд щемливе й тонке оповідання вимагає близької присутності носовичка.
 
Софія Андрухович додає до плеяди убогих відразу двох героїнь на ім’я Ляля і Котик. Кількавимірність образів дає змогу вважати їх хоч парою старих лесбійок, хоч ангелами, що возвістять світу народження Надії.
 
Дитячо-родинну тему книжки розпочинає Галина Вдовиченко. Лейтмотивом її оповідання є комунікаційний розрив: між батьками й дітьми, представниками різних культур, носіями різних мов, між людиною та її хворим тілом, зрештою. Містично-різдвяним чином gap долається тільки тоді, коли героїня приймає чужу дитину як свою, немов повторюючи смирення Марії перед Ангелом Благовіщення.
 
Оповідання Маріанни Кіяновської, як і текст Галини Вдовиченко, є більш урбаністичним. Замість романтичних сільських хат, ритуальних страв і нездоланних снігів – кілька сучасних соціально-психологічних акцентів із життя покинутих дітей. Утім, діти в обох оповіданнях ще зберігають романтичний ореол старішої літературної традиції та дещо губляться поряд із багатограннішими образами дорослих. Поза цим оповідання «Дік» є одним із найсильніших у книжці.
 
Мар’яна Савка, яка є не тільки одним з авторів, а й упорядником збірника, підхоплює поданий у Кіяновської образ святої родини та робить його основою напрочуд сентиментального, майже «дамського» сюжету. Сімейна утопія, мить радості тут-і-тепер в оповіданні стає доторканним втіленням Вифлеємського дива.
 
Андрій Бондар, хоч і повертає читача в сільські сніги, вчасно розріджує сентиментальний пафос анекдотичною історією про чоловічу безпорадність перед однією побутовою проблемою. Утім, кількавимірність працює й тут, нагадуючи і про традиційно «другорядний» образ святого Йосипа, і про людську розгубленість перед Дивом.
 
Сергій Жадан, третій і передостанній чоловік у переважно жіночій компанії, здавалося, б продовжує описувати хтонічний світ Ворошиловграду. Досить типові для автора головні герої вирушають в алко-прощу Україною, і дорогою їм трапляється різдвяний «глюк», інтерпретувати який читач може на власний смак і розсуд. Багатий літературними алюзіями текст утримується від відвертої апології Різдва.
 
Утім, до апологетів не записати й Ірену Карпу, яка, як і Бондар, тішить нас різдвяним анекдотом, близьким до соціально-психологічної прози. Але й до святочної прози теж. Адже авторка використовує класичну структуру різдвяного оповідання, от тільки навиворіт. Замість Духу Різдва – гротескні колядування, замість різдвяного духовного перетворення – акт протесту, який, проте, теж є моментом істини.
 
Якщо читач уже встиг забути про сентиментальні образи убогих, Христя Венгринюк про них нагадує. Вува Пуцурінька, героїня однойменного оповідання, – хтонічний персонаж на перетині людського, тваринного та рослинного світів. Проте для неї, сільського аутсайдера, та для дитини-оповідача настає мить різдвяної радості завдяки наївній любові, яка «сподіваєтсья всьому, усе терпить». Дещо куций фінал, здається, не дає темі розкритися повністю.
 
Оксана Луцишина, досі недооцінений в Україні автор, теж відштовхується від сільської романтики та образів убогих – сільських п’яниць і диваків. Поза тим лише Оксані в цій збірці вдається максимально наблизитися до відносно реалістичного дитячого образу. Концентруючи увагу саме на молодшому персонажі та його психології, Луцишина подає Різдво крізь призму дитячого світосприйняття. Авторка зображає прірву екзистенційної розгубленості, страху, зачудування і віри в диво, на фоні яких емоції дорослих, які сваряться, сміються й плачуть мов за командою, видаються гротескними рухами вертепних ляльок.
 
Оповідання Лариси Денисенко можна з певного погляду вважати історією про сучасного українського Скруджа, пані Скрудж, мале Скруджатко та цілий скруджачий світ, де зовнішня бутафорія, буденність і одноманіття зчерствлюють душу, вбиваючи здатність розгледіти в профанізованій дійсності відблиск Різдвяного Дива. Зовсім несподіваний персонаж нагадує, що цей відблиск ще можна знайти в дітях і добрих справах, мов дух свята – у битих ялинкових прикрасах. Утім, звучить не надто переконливо.
 
Завершує збірник оповідання Андрія Куркова, яке тільки наївний читач може сприйняти серйозно. Автор нагромаджує нісенітницю за нісенітницею, змушуючи сучасну Машу-Марію народжувати в дирижаблі, безпардонним ангелам – беззастережно являтися людям, чарівній плаценті (не їжте, коли читаєте) – літати над землею й приземлятися в лісі Тунгуським метеоритом, а онучці – ходити на Різдво за плаценто-підсніжниками. Не беруся судити, наскільки цей кітч виправданий.
 
Урбаністичних текстів і текстів, що експлуатують романтику традиційного сільського Різдва, у збірнику приблизно порівну. Якщо порівнювати із ситуацією в українському дитліті, де різдвяна тематика представлена більш щедро, ситуація в дорослій літературі привабливіша на користь осучаснення. Утім автори все ще дуже неохоче відпускають сільські хати з бабусями, фіксуючи затяжний перехід від архаїчної до урбаністичної естетики «літературного» Різдва в Україні. Якщо наступного року «Видавництво Старого Лева» наважиться на дубль два, хотілося б, щоб поряд із вигаданими чудесами та реаліями минулого автори частіше описували сьогоднішню пересічну людину з вулиці з усіма проблемами. Цікаво, як до неї приходить Різдво?
 
Більшість оповідань збірника мають класичну структуру святочних історій. Буквально чи символічно, вони відтворюють уявлення про «вертепну» картину світу, переносять читача в сакральний часопростір, показують духовні трансформації героїв. Символічно може звучати й тринадцятка в назві, співзвучна з «розширеним» числом апостолів, включно зі зрадником Юдою, і це немов обіцяє Різдвяне Диво навіть найостаннішому. Попри відносну консервативність деяких текстів та окремі слабкі моменти, книжку можна вважати загалом вдалою спробою повернути святочні оповідання дорослому українському читачеві. Впродовж останніх 6-7 років цей «репресований» свого часу жанр відроджувався в нас переважно в дитячій літературі.
 
На щастя, оформлення різдвяних історій від майстерні «Аґрафка» приємно стримане. Художники Романа Романишин та Андрій Лесів, після тріумфу «П’ятикнижжя» Грицька Чубая, передбачувано стають в Україні новим брендом. За всіма прогнозами, 2014 року на нас чекає не одна хвиля розголосу навколо «Аґрафки».
 
Попри прив’язку до християнського свята, книжку аж ніяк не назвеш нішевою. Це світське видання, орієнтоване на широку аудиторію, що експлуатує загальну привабливість різдвяної культури. І поряд з тим – як і багато книжок «Лева» – це видання програмне, націлене, вочевидь, виопуклювати «різдвяну українськість». Страшно подумати, наскільки це могло би бути «мімімішно» і шароварно, та авторам і упорядникові, здається, вдалося досягнути розумного балансу. Книжку, напевно, все ж не варто рекомендувати читачам, що не сприймають сентиментів навіть у добрій прозі, а також нетерпимим до християнської тематики. Для всіх інших це буде переважно приємне й легке святкове читання.
 
Валентина Вздульська
 
Джерело: ЛітАкцент

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage